Історія

Мільйони років тому на місці сучасного Марганця було море, підтвердженням цього є знахідки гірників. При розкритті пластів землі під час видобутку руди були знайдені кістки китів, інших морських тварин, всілякі морські черепашки, які вже не водяться в сучасних морях. Саме відкладення морського дна на основі гранітних пластів і спровокували утворення марганцевої руди.

Територія міста у стародавні часи

На території сучасного міста археологами розкопами великий скіфський курган (4—3 століття до н.е.), у якому виявлено поховання вождя із золотими прикрасами, зброєю тощо, а також кілька курганів зрубної культури бронзової доби та пізніх кочовиків (14—15 століття).

Період існування запорозького козацтва

У південній частині міста, в районі Острів, поміж річкою Томаківка і Каховським морем є пагорб, який є місцем розташування першої Запорізької Січі. Цей острів називається Томаківка. Томаківська Січ проіснувала з 1530-их років до 1593 року, якого вона переїхала на острів Базавлук, поблизу сучасного села Капулівка, на захід від м. Нікополя і південь від м. Оржонікідзе. Вона отримала назву Базавлуцька Січ.

На острові Томаківка 12 або 15 грудня 1647 побував Богдан Хмельницький з сином Тимофієм і загоном однодумців, де зібрав і сконцентрував повстанські сили для визвольної боротьби українського народу 1648-1654 рр. Звідси він в січні 1648 року напав на Микитинську Січ, де розгромив польський гарнізон і взяв владу в свої руки.

Отаман Іван Сірко теж пов'язаний з марганецькою землею. Прославився кошовий отаман тим, що не програв жодної битви. Він зображений на картині Іллі Рєпіна «Лист запорожців турецькому султану». Похований Іван Сірко в селі Капулівка, недалеко від Марганця.

Селище Городище мало центр у південній своїй частини, що межує через протоку з Томаківським островом і колишньою Січчю. Саме тут через протоку, на півночі Томаківського острову була Томаківська січ, а через протоку, де зараз південь Городища, цивільне містечко.

Після зруйнування Січі за наказом російської імператриці Катериною ІІ-ою, більшість козаків пішла на Кубань і за Дунай, частина залишилось у цій місцевості. До відкриття покладів марганцевої руди тільки західна частина міста була забудована. Це козацьке село Городище, а зараз район міста і кінець головного автобусного маршруту № 1 від марганецьких вокзалів.

Заснування поселень при рудниках

Кінець ХІХ ст. характеризувався бурхливим розвитком чорної металургії на Півдні України. З 1886 року провадилась розробка родовищ марганцевих руд Нікопольського басейну. Першим рудником був Городищенський рудник. На початку ХХ століття через басейн прокладено залізницю, що з'єднувала Кривий Ріг з Донбасом і Олександрівськомом. Це значно пришвидшило розвиток промисловості у східній частині басейну. На території Городищенського рудника 1904 року було збудовано залізничну станцію Марганець. Також навколо рудників виникали робітничі селища.

Під час воєнних дій на цій території в ході Першої світової війни і громадянської війни 1917—1921 років шахти рудників не працювали. Після встановлення радянської влади 1921 року роботу рудників було відновлено. Вони підпорядковувались Нікопольській Раді народного господарства.

Згодом Городищенський рудник був перейменований на ім. Комінтерну. З початком індустріалізації 1930-х років в СРСР у марганцевому басейні було відкрито нові шахти, збудовано додаткові збагачувальні фабрики. В середині 30-х років у басейні працювали 20 шахт і 4 збагачувальних фабрики. Виникло ще два робітничих селища — на рудниках ім. Ворошилова та ім. Максимова. Марганецьке рудоуправління було поділене на два — Комінтернівське і Максимівське рудоуправління. Посприяла розвитку видобування руди електрифікація шахт після спорудження Дніпрогесу.

Кількість населення селищ зростала і станом на 1938 рік становила 20,8 тисяч. На їх території діяла семирічна школа, будинок культури ім. Артема, лікарня, поліклініка.